«Війна — це люди»: у Львові презентували книгу Михайла Галущака «Необмежено придатні»

19 листопада у Львові відбулася презентація книги «Необмежено придатні» українського військовослужбовця, історика, кандидата історичних наук Михайла Галущака. Він воював ще з 2015 року у складі батальйону «Січ» на Донеччині, а після початку повномасштабного вторгнення долучився до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Це мемуарне видання про фронтовий досвід, побратимство та людей, чиї долі назавжди змінила війна. На його сторінках — особисті спогади, фотографії, листи й навіть відео з фронту, доступні за QR-кодами. Війна присутня тут не лише як низка подій чи бойових операцій, а передусім як історії конкретних людей. І ця тема для автора має також родинне коріння: брат його діда, Богдан Добушовський, був стрільцем УПА.

«Війна — це люди», — казав поет Максим Кривцов, який загинув на війні. Ці слова могли б стати одним із ключів до розуміння книги Михайла Галущака. Адже «Необмежено придатні» — це насамперед розповідь про друзів, побратимів, їхні родини та багатьох інших людей, чиї життя переплелися з війною. Про тих, хто залишився на світлинах, у листах, спогадах і серцях.

Особливість видання — у поєднанні різних способів збереження пережитого. Тут є тексти, фотографії, листи, а QR-коди відкривають доступ до відео з фронту. Це своєрідний архів пам’яті, у якому кожен формат доповнює інший. На світлинах — побратими, які ще живі, щасливі обличчя, глибокі погляди. За кожним кадром — історія, яка не вміщується в кілька речень.

Під час презентації Михайло з особливим трепетом ділився цими спогадами. Деякі з них були настільки особистими й болючими, що автор не міг стримати сліз.

Фото: Tetiana Shtyfurko

Від листів на випадок загибелі — до книги пам’яті

Історія створення книги почалася зовсім не з наміру написати повноцінне видання. Спочатку були листи, які Михайло символічно писав на випадок, якщо «не дай Боже щось станеться». Він хотів, щоб у разі його загибелі ці записи могли бути оприлюднені.

Перший лист був адресований Олександру Дєдику — досліднику історії Галицької армії, який згодом відіграв важливу роль у створенні книги. Михайло мав передати йому певний перелік тез і матеріалів.

«Вона не творилася зразу як те, що мало бути книгою. Це були перші листи на випадок, коли дійсно щось станеться. Наступні листи, я розумію, ще назбирають якийсь матеріал», — розповів автор про початок роботи.

Саме так пояснюється і чималий обсяг видання — 560 сторінок. Михайло намагався зафіксувати якомога більше, не знаючи, чи матиме колись можливість повернутися до цих записів.

«Це, зокрема, відповідь на те, чому тут 560 сторінок. Бо я старався записувати по максимуму все, тому що різне може статися. Пан Олександр казав: “Пиши про все, а там далі буде видно”», — поділився Михайло.

Олександр Дєдик відзначає не лише документальну, а й дослідницьку цінність роботи. На його думку, автор, можливо, навіть сам до кінця не усвідомлює важливості теми, до якої інтуїтивно звернувся.

«Про створення і народження бойового духу підрозділу — це, власне, те, що Михайла зацікавило. Я навіть не знаю, чи він сам добре усвідомлює цей факт, але інтуїтивно він цим зацікавився. І це була його Америка, яку він відкрив», — зазначив Олександр.

Михайло підписує книги. Фото: Піка

Унікальність книги: війна очима людини

Цінність мемуарної літератури — в особистій перспективі, в емоціях і переживаннях, які неможливо відтворити лише за допомогою сухих фактів. Кожна історія в такій книзі важлива сама по собі. Разом вони складаються в літопис особистого досвіду, який водночас стає частиною великої історії країни.

Михайло Галущак пояснює, що його книга нагадує особистий щоденник. І саме ця безпосередність, відсутність штучно вибудуваної ретроспективи робить її особливою.

«Цінність — це те, що це як щоденник. Якщо би мені зараз сказали написати книгу про війну, то я б її такою не написав», — зауважив автор.

Отже, перед читачем не просто впорядкована розповідь про пережите, а свідчення людини, яка фіксувала події в момент, коли вони ставали частиною її життя. Саме тому видання виходить за межі звичайного тексту: фотографії та відео перетворюють його на своєрідний мультимедійний архів війни.

Книга “Необмежено придатні”. Фото: Піка

Для Зоряни Величко, волонтерки та викладачки журналістики, особлива цінність книги також полягає в тому, що за кожною історією стоїть жива людина. Саме особисті переживання, на її думку, здатні промовляти до читача найсильніше.

«Особисті й суб’єктивні історії видаються мені найбільш цінними. Це там, де промовляють не цифри, навіть не факти, а люди. І це те, що завжди знаходить відгук. Навіть через тисячі років, бо люди не змінюються, вони однаково плачуть, їм однаково болить. А також тут дуже багато жартів, вони дуже класні», — каже Зоряна Величко.

І справді, війна в цій книзі — не лише про біль, втрати та небезпеку. У ній є місце гумору, дружбі, теплим спогадам і звичайним людським моментам, які навіть у найважчих обставинах допомагають залишатися собою.

Ірина Фаріон: особливе місце в житті автора

Фото: Піка

Окремою частиною презентації стали спогади про Ірину Фаріон та її особливі стосунки з Михайлом Галущаком. Їхні зустрічі були теплими й щирими, сповненими розмов, взаємної поваги та уваги. Михайло щоразу приходив до мовознавиці з квітами.

Донька Ірини Фаріон Софія Особа згадує, що ці зустрічі мали особливу атмосферу, а розмови між ними залишалися чимось дуже особистим — тим, чим не завжди хотілося ділитися навіть із найближчими.

«Якщо говорити про їхні неймовірні класні зустрічі, то я скажу найперше: зустрічі — це сакральна річ. Мама приходила додому і ніколи не розповідала всіх секретів, про які вони з Михайлом говорили. Це була їхня розмова — тепла, щира. Вони завжди зустрічалися у Віденській кав’ярні. Михайло завжди дарував мамі неймовірний букет квітів», — поділилася Софія Особа.

Ірина Фаріон посідає особливе місце і в самій книзі. Вона була важливою людиною в житті Михайла, так само як і він — у її житті. Ці спогади додають виданню ще одного виміру: війна змінює не лише долі тих, хто перебуває на фронті, а й стосунки, зустрічі та зв’язки, які формують наше життя.

Література про війну: між пам’яттю та осмисленням

Під час презентації говорили і про ширше значення мемуарної літератури — про те, як книги зберігають пам’ять про людей і допомагають побачити за військовою формою особистість. Такі видання з часом стають документами своєї епохи, свідченнями того, якими були люди, що пройшли крізь війну.

«Такі книги дуже часто стають документом. Вони говорять про те, що військові — це люди, які попри все, в жахливих умовах, у постійному стресі, напруженні, який може періодично змінювати світосприйняття людей, все одно зважилися, подолали себе, зробили крок назустріч небезпеці, підтримали інших, зберегли своїх побратимів і захистили цілу країну.

І ці люди, незалежно від того, наскільки вони недосконалі, є героями. Бо це і є визначення героїв. Герой — це той, хто долає себе як може. Не все в нього виходить, щось вислизає з рук. Однак ця людина стала на шлях подолання себе заради збереження життя інших людей. І тому такі книги є документами».

Директор видавництва «Астролябія», військовий історик Олег Фешовець звернув увагу на те, що література про війну може не лише фіксувати події, а й формувати різні, часом протилежні уявлення про неї. Він говорить про протистояння двох літературних підходів, один із яких називає «комплексом Ремарка».

«У нас уже з’явилася література в стилі Ремарка, яка ставить під сумнів командирів, насміхається із сержантів і не бачить жодної місії у війні. І це дуже часто література людей, які зазнали цієї війни збоку, служили не в бойових підрозділах, не брали участі в бойових діях. А дуже часто були, як каже ще один наш автор, воєнними туристами. Приїхали кудись близько, сфотографувалися, відзвітувалися в соціальних мережах і таким чином отримали право писати про війну та певним чином характеризувати людей, які ту війну протримали на власних плечах.

І такі люди дуже часто належать до суспільних верств, які внутрішньо не сприймають війну, які мають її за щось чуже для свого існування. Такі люди свідомо будуть випихати на перший план таких авторів».

Війна закінчується не для всіх. Пам’ять залишається

Софія Особа. Фото: Львівська міська рада

«Необмежено придатні» — це більше, ніж збірка фронтових спогадів. Це спроба зберегти голоси людей, їхні обличчя, жарти, переживання та історії, які не повинні загубитися серед масштабних описів бойових дій і статистики втрат.

Михайло Галущак зафіксував те, що згодом може стати безцінним свідченням нашого часу. Адже за кожною сторінкою цієї книги — людина, її вибір, її біль, її відвага і здатність залишатися людиною навіть посеред війни. І поки ці історії живуть, пам’ять про тих, хто пройшов крізь війну, не зникає.

Оперативні новини та важливі оновлення — у нашому Telegram.

Дарина Хома, Піка