Упродовж десятиліть Техас був одним із головних символів американського консерватизму. Штат, який асоціювався з Республіканською партією, підтримкою Дональда Трампа та традиційними цінностями, несподівано опинився в центрі політичної дискусії. На виборах 3 листопада 2026 року демократи здобули перемоги в ключових перегонах, зокрема відвоювали місце в Сенаті та посаду губернатора. Для партії це стало результатом, якого вона не могла досягти в Техасі десятиліттями.
Але чи означає це, що штат остаточно змінює політичний курс? Щоб зрозуміти, чому результати 2026 року стали настільки важливими, варто повернутися до історії Техасу, простежити зміну його електорату та розібратися, які процеси сьогодні впливають на політичні уподобання жителів.
Фото: Вікіпедія
Від демократичного минулого до республіканського домінування
Після завершення Реконструкції та до 1960-х років Демократична партія залишалася провідною політичною силою. Настільки, що справжня боротьба за владу часто відбувалася не між демократами та республіканцями, а між різними крилами самої Демократичної партії.
Усередині неї співіснували консерватори та ліберали, які мали різні погляди на економіку, громадянські права, расову сегрегацію та роль федеральної влади. Цей розкол поступово послаблював партію й створював можливості для республіканців.
Перші помітні зміни відбулися ще до остаточного політичного переформатування. У 1961 році Джон Тауер став першим республіканцем, обраним до Сенату США від Техасу з часів Реконструкції.
Джон Тауер складає присягу сенатора США у червні 1961 року. Присягу приймає віцепрезидент США Ліндон Джонсон, який раніше представляв Техас у Сенаті. Фото: The Texas Tribune
У 1978 році Вільям Клементс став першим республіканським губернатором штату за той самий період.
Вільям Клементс.
Фото: Associated Press
У 1994 році республіканці вже контролювали обидва сенатські місця від Техасу та посаду губернатора. На початку 2000-х їхнє домінування остаточно закріпилося.
Важливу роль у цьому процесі відіграла загальнонаціональна перебудова партійних коаліцій. Після руху за громадянські права частина білих консервативних виборців Півдня віддалилася від Демократичної партії, яка дедалі активніше підтримувала федеральне законодавство проти расової дискримінації. Республіканці натомість посилювали підтримку серед виборців, для яких пріоритетами були традиційні цінності, нижчі податки, обмеження державного регулювання та сильніша роль штатів.
Цей процес дослідник Кеннет Міллер описує в книзі Texas vs. California: A History of Their Struggle for the Future of America. За його оцінкою, саме поєднання внутрішнього розколу демократів і посилення консервативного руху дозволило республіканцям перетворити Техас на один із найважливіших штатів своєї політичної коаліції.
«Червоний Техас»: від республіканського оплоту до розмов про «Синій Техас»
Техас не завжди був оплотом республіканців. У 1970–1990-х роках штат поступово змінював політичні вподобання. Важливу роль у цьому відіграла популярність Рональда Рейгана та його консервативних ідей. У 1976 році Техас востаннє проголосував за демократа на президентських виборах — Джиммі Картера. Відтоді перевагу отримували республіканці.
Це добре видно за результатами останніх президентських виборів. У 2020 році Дональд Трамп набрав у Техасі 52,06% голосів, а Джо Байден — 46,48%. У 2024 році підтримка Трампа зросла до 56,14%, тоді як Камала Гарріс отримала 42,46%. Тож ще два роки тому Техас залишався впевненим республіканським штатом.
ZackCarns / Wikimedia Commons
Водночас населення штату швидко зростає. За даними Бюро перепису населення США, у 2025 році тут проживало 31,7 млн людей — на 8,8% більше, ніж у 2020-му.
Однак це не означає, що всі нові мешканці підтримують демократів. Наприклад, у 2024 році Трамп отримав близько 55% голосів латиноамериканських виборців у Техасі. На їхній вибір, як і на вибір інших жителів штату, впливають економіка, ціни, імміграція та безпека кордону.
Тому «Синій Техас» поки що не означає, що штат остаточно став демократичним. Йдеться про те, що республіканцям дедалі складніше сприймати його підтримку як гарантовану. І результати виборів 2026 року стали яскравим підтвердженням цих змін.
Вибори 2026 року: що змінилося?
Однією з головних подій стала перемога демократа Джеймса Таларіко над республіканцем Кеном Пекстоном у боротьбі за місце в Сенаті США. За попередніми результатами, оновленими 4 листопада о 04:57 за центральним часом США, Таларіко отримав 4 040 036 голосів — 54,1%, тоді як Пекстон набрав 3 298 390 голосів — 44,1%. Різниця становила понад 741 тисячу голосів.
Джеймс Таларіко під час передвиборчої кампанії до Сенату США в Техасі. Фото: Ian Halperin / UPI.
Це перша перемога демократа на виборах до Сенату від Техасу з 1988 року.
Не менш показовою стала губернаторська гонка. Демократка Джина Інохоса перемогла чинного губернатора-республіканця Грега Ебботта, який керував штатом із 2015 року та балотувався на четвертий термін.
Джина Інохоса під час передвиборчої кампанії на посаду губернатора Техасу. Фото: Alex Wong / Getty Images.
Чи може Техас змінити політичний баланс США?
Значення Техасу виходить далеко за межі місцевої політики. Це другий за населенням штат країни, який має 40 голосів у Колегії виборників. Крім того, він представлений 38 членами Палати представників і двома сенаторами США.
Тому зміна політичних уподобань навіть частини техаських виборців може мати наслідки для загальнонаціональної політики.
Для республіканців Техас традиційно був одним із ключових елементів президентської виборчої стратегії. Без його підтримки шлях до Білого дому стає складнішим.
Джеймс Таларіко та Джина Інохоса під час спільного передвиборчого мітингу. Фото: Mike Segar / Reuters.
Важливо й те, що результати 2026 року можуть вплинути на підготовку до президентських виборів 2028 року. Республіканцям доведеться аналізувати причини втрати підтримки, а демократам — довести, що нинішні перемоги не були лише результатом сприятливої політичної кон’юнктури.
Що політичні зміни в Техасі означають для України?
У своїй передвиборчій програмі Таларіко прямо заявив, що США мають захищати Україну від російської агресії. Він також виступає за те, щоб Україна та її європейські партнери могли вести переговори з Росією з позиції сили, а не під тиском обставин. Окремо політик наголошує на важливості співпраці США з НАТО та Європейським Союзом.
Під час інтерв’ю CNN у жовтні 2026 року Таларіко пояснював свою позицію ще конкретніше. На його думку, підтримка України — це не лише питання міжнародної солідарності, а й інвестиція в безпеку самих Сполучених Штатів. Він аргументував це тим, що стримування російської агресії в Україні може запобігти її поширенню на інші країни Європи та зменшити ризик більшого конфлікту в майбутньому. Водночас політик наголосив, що американські кошти мають використовуватися ефективно, а витрати на допомогу потрібно контролювати.
Сенат США бере участь у розгляді законів і федерального бюджету, зокрема рішень про фінансування військової та фінансової допомоги Україні. Тобто Таларіко матиме можливість не лише публічно висловлювати підтримку Україні, а й брати участь у рішеннях, від яких залежить американська допомога.
Водночас не варто сприймати його перемогу як гарантію нових пакетів озброєння чи збільшення фінансування для України. Навіть сенатор, який підтримує Київ, не може самостійно визначати зовнішню політику США або ухвалювати рішення про виділення коштів. Для цього потрібна підтримка інших членів Конгресу, погодження бюджету та рішення федеральної влади.
Фото: G. Edward Johnson / Wikimedia Commons.
Перемога Джини Інохоси на посаді губернатора також не означає автоматичної зміни американської політики щодо України. Губернатор відповідає насамперед за життя штату: економіку, освіту, інфраструктуру та місцеве управління. Проте політичні зміни в Техасі можуть впливати на загальний баланс сил у США, особливо з огляду на те, що демократи здобули перемоги не лише в штаті, а й на загальнонаціональному рівні.
Для Києва головне — чи зможе новий склад Конгресу перетворити заяви про підтримку України на конкретні рішення. Адже від голосувань у Вашингтоні залежатиме, чи матиме Україна доступ до подальшої американської військової та фінансової допомоги.
Анна-Ілона Качало, “Піка”
