«Зеленський був упертим і недостатньо вдячним»: як ставитись до мемуарів Байдена?

Колишній президент США Джо Байден вирішив пригадати не лише дипломатичні перемоги, а й непрості моменти спілкування з українським лідером Володимиром Зеленським. У своїх мемуарах Promise Me, America він дав досить неоднозначну характеристику президенту України: визнав його сильні сторони, але водночас дорікнув за емоційність, упертість і недостатню, на його погляд, вдячність за американську підтримку.

Особливо промовистою стала фраза Байдена про те, що Зеленський у приватних розмовах міг бути «не таким вдячним, як я очікував». При цьому колишній американський президент позитивно оцінив акторське минуле українського лідера, зауваживши, що воно стало для нього хорошою підготовкою до президентства в умовах повномасштабної війни.

Ця оцінка миттєво привернула увагу не лише через особистий характер висловлювань. За нею проглядається значно глибша проблема — різне бачення союзниками того, якими мають бути відносини між країною, що воює за власне виживання, та державою, яка надає їй військову й фінансову допомогу.

Для Вашингтона питання вдячності могло бути частиною політичної дипломатії. Для Києва ж головним пріоритетом залишалося отримання зброї, систем протиповітряної оборони та ресурсів, необхідних для протистояння російській агресії. У такій ситуації дипломатична стриманість далеко не завжди могла переважати над відчуттям терміновості.

Тож чи справді Зеленський мав бути більш вдячним Вашингтону? Чи, навпаки, американська адміністрація не завжди усвідомлювала, що для України зволікання з рішеннями означало людські життя та втрачені території?

Своїми оцінками відвертих зізнань Байдена й характеру українсько-американських відносин поділилися політологи Олексій Кошель та Андрій Міщенко.

Олексій Кошель, політолог, голова Комітету виборців України:

Питання не в тому, вдячність чи невдячність. Ці слова Байдена про недостатньо вдячну Україну очевидно є для нас сигналом, що потрібно вносити серйозні корективи у зовнішню політику. Якщо так звана хуліганська дипломатія, яку можна проводити без правил і чіткого визначення завдань, раніше працювала, то зараз підходи потрібно змінювати.

Цей сигнал свідчить про те, що таку позицію можуть поділяти й багато демократів. Очевидно, така оцінка може лише послаблювати наші позиції. Подібні сигнали ми отримували й від інших країн-партнерів.

Фото з відкритих джерел

Якщо говорити про США, то неприпустимо, що місяцями не вноситься кандидатура українського посла в такій важливій для нас країні. Також вважаю помилкою призначення Стефанішиної послом, адже перед таким рішенням не повинно бути жодних сумнівів щодо кандидатури.

Ми можемо багато дискутувати про те, хто з американських президентів зробив більше чи менше. Але і адміністрація Байдена, і адміністрація Трампа мають певні претензії до Зеленського та України. Нам потрібно робити висновки із ситуації, а пошуки, хто більше винен, хто менше — це просто шлях у нікуди. Помилок на американському напрямку було достатньо багато, і вони болісно позначилися на нашій обороноздатності та інших напрямках.

Андрій Міщенко, політолог, народний депутат України VII скликання:

Фото з відкритих джерел

Не знаю, про яку конкретно вдячність мова йде, але впевнений, що президент України від імені всього українського народу подякував американському за титанічні зусилля США в ядерному роззброєнні України, за фінансування ліквідації арсеналу української конвенційної зброї.

За дотримання гарантій безпеки і кордонів України за Будапештським меморандумом.

За неприйняття України в НАТО.

За сприяння безкровній анексії Криму.

За щирі слова підтримки Байдена перед повномасштабним вторгненням, коли говорив, що жоден солдат армії США не воюватиме в Україні.

За виведення кораблів США з Чорного моря. За глибоку стурбованість та занепокоєність.

Зрештою, за тверду позицію, що США будуть з Україною стільки, скільки треба.

Особисто також дякую! Здоров’ячка Вам, містере Байден, як і Вашому наступнику, також великому другу України, містеру Трампу!

Анна-Ілона Качало, “Піка”