Прагнення Південної Кореї знизити напруженість у відносинах із Північною Кореєю може мати наслідки для України. Пхеньян допомагає Росії у війні, а Москва, за українськими даними, може передавати КНДР технології реактивних безпілотників. Водночас Сеул уникає прямого постачання Україні летальної зброї та намагається зберігати можливість діалогу з Кремлем.
Політолог і експерт з міжнародних відносин Юрій Олійник у коментарі для “Піки” пояснює, що нинішній курс президента Південної Кореї Лі Чже Мьона значною мірою спрямований на зниження напруженості на Корейському півострові.
«Зараз політика сучасного президента спрямована на те, що давайте не будемо провокувати КНДР, більш мирно працювати над відновленням єдності країни», — зазначає експерт.
За його словами, Сеул намагається уникати кроків, які могли б загострити відносини з Пхеньяном. На позицію південнокорейської влади також можуть впливати сумніви щодо надійності американських гарантій безпеки в разі масштабного конфлікту.
Північна Корея вже залучена до підтримки російської війни проти України. Пхеньян постачає Москві озброєння та направляє військових, а співпраця двох країн посилює їхні військові можливості.
Водночас Україна заявляла про ймовірне передавання Росією Північній Кореї технологій реактивних безпілотників. Якщо така співпраця розширюватиметься, військовий досвід і технології, отримані Росією під час війни проти України, можуть посилити арсенал КНДР.
Для Південної Кореї це створює безпосередній безпековий ризик. Військова співпраця Москви й Пхеньяна може посилювати потенційного противника Сеула, тоді як спроби уникнути загострення самі по собі не гарантують зменшення його військових можливостей.
Таким чином, ситуація навколо України та безпека Корейського півострова дедалі більше пов’язані. Дії Росії проти України можуть мати наслідки для військового балансу в Східній Азії, а підтримка Пхеньяном Москви — впливати на безпеку Південної Кореї.
Південна Корея надавала Україні гуманітарну допомогу, підтримувала міжнародні ініціативи та висловлювала солідарність із Києвом. Однак Сеул не перейшов до прямого постачання Україні летального озброєння, попри розвинену оборонну промисловість країни.
Така позиція пов’язана з прагненням південнокорейської влади зберегти свободу зовнішньополітичного маневру та уникнути погіршення відносин з Росією.
Окремим питанням залишаються повідомлення про танкери з пальним. Якщо постачання ресурсів до Росії допомагає їй підтримувати воєнні зусилля, це може суперечити безпековим інтересам самої Південної Кореї. Тому важливими залишаються перевірка маршрутів перевезення, контроль за дотриманням санкцій і з’ясування можливої участі компаній у таких операціях.
Для України принципово важливо, чи готовий Сеул реагувати на підтверджені порушення та враховувати наслідки економічних зв’язків із Москвою для безпеки в регіоні.
Юрій Олійник наголошує, що Києву варто активніше взаємодіяти не лише з південнокорейською владою, а й із суспільством, політичними силами та громадськими організаціями.
Внутрішньополітичні суперечки в Південній Кореї свідчать про відсутність єдиної позиції щодо підходів до Північної Кореї та регіональної безпеки. Тому позиція чинного президента не обов’язково відображає погляди всіх громадян країни.
Отже, для Києва важливо, щоб Південна Корея розглядала війну Росії проти України не як віддалений європейський конфлікт, а як частину ширшої системи безпекових загроз. Адже військове посилення Північної Кореї за підтримки Москви може вплинути як на ситуацію на Корейському півострові, так і на подальші можливості Росії вести війну проти України.
